Чтим закон!

Перелік

 інформаційно-профілактичних порталів (сайтів),

спрямованих на попередження правопорушень,

злочинів та нещасних випадків у підлітковому середовищі

 і підвищення правосвідомості неповнолітніх та їх батьків









КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАЇНИ
(витяг з поясненнями)
З якого віку наступає відповідальність дітей за злочини?
Відповідно до ст. 22 Кримінального кодексу України (КК) кримінальної відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло шістнадцять років.
Також до кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні особи у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.
Яке покарання може бути визначено дитині?
Згідно зі ст.98 КК України до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1. Штраф.
Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход, власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення. Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах від п’ятисот встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Громадські роботи
Громадські роботи можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років на строк від тридцяти до ста двадцяти годин і полягають у виконанні неповнолітнім робіт у вільний від навчання чи основній роботи час. Тривалість виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
3. Виправні роботи
Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року. Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт, здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому судом, в межах від п’яти до десяти відсотків.
4. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах, ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб.
5. Позбавлення волі на певний строк
Покарання у виді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше десяти років, в за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини – не більше п’ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у виді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
Позбавлення волі не може бути призначено неповнолітньому, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості.
При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім загальних засад призначення покарання, обставин, які пом’якшують або обтяжують покарання, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвідку та інші особливості особи неповнолітнього.
Чи є якісь особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина?
Правосуддя у кримінальному процесі здійснюється відповідно до кримінально-процесуального кодексу України.  Окремої норми, яка регламентує особливі умови правосуддя, коли підсудним є неповнолітня дитина не передбачено. Але встановлено норми, які враховують вік підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, зокрема, відповідно до ст.45 КПК України у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до 18 років обов’язкова участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справі у суді першої інстанції (з моменту визнання особи підозрюваною чи пред’явлення їй обвинувачення).
Де відбувають покарання у види позбавлення волі неповнолітні засуджені?
Позбавлення волі на певний строк – це саме суворе покарання у системі покарань, які можуть призначатися неповнолітнім. Покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно засуджених неповнолітніх виконують виховні колонії. Ці колонії займають особливе місце середь установ, які призначені для відбування покарання, що виражається, по-перше, у встановленні більш пільгових умовах у порівнянні з умовами утримування дорослих злодіїв, та, по-друге, в орієнтації на застосування різноманітних виховательно-психолого-педагогічних заходів як основних засобів впливу на неповнолітніх в процесі їх навчання, проведення спортивних, культурних заходів, а також в процесі трудової діяльності.
Чи несуть батьки, та в якій мірі, за злочини, скоєні малолітніми, неповнолітніми дітьми?
Кримінальну відповідальність батьків за злочини, скоєні малолітніми та неповнолітніми дітьми законодавець не передбачає. Але батьки несуть цивільну відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми та неповнолітніми дітьми, у тому числі і заподіяну у результаті злочину.
Відповідно до ст. 1178 ЦК України шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особою на підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, батьки (усиновлювачи) або опікуни чи інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, є неплатоспроможними або померли.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Обов’язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, відшкодувати шкоду припиняється після досягнення особою, яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього для відшкодування шкоди.

ЦИВІЛЬНИЙ КОДЕКС УКРАНЇИ
(витяг)
Стаття 1178. Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою
     1. Шкода,   завдана   малолітньою   особою  (яка  не  досягла чотирнадцяти років),  відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або  опікуном чи іншою фізичною особою,  яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи,  - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від
здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.
     2. Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом  навчального закладу,  закладу охорони здоров'я чи іншого закладу,  що зобов'язаний здійснювати нагляд за нею,  а також  під наглядом особи,  яка  здійснює  нагляд  за  малолітньою особою на підставі договору,  ці заклади та особа  зобов'язані відшкодувати шкоду,  якщо  вони не доведуть,  що шкоди було завдано не з їхньої вини.
     3. Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який за законом здійснює   щодо  неї  функції  опікуна,  цей заклад  зобов'язаний відшкодувати шкоду,  завдану нею,  якщо не доведе,  що шкоди  було завдано не з його вини.
     4. Якщо  малолітня  особа  завдала  шкоди  як  з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна,  так і з вини закладів або особи,  що зобов'язані  здійснювати  нагляд  за  нею,  батьки (усиновлювачі), опікун,  такі заклади та особа зобов'язані  відшкодувати  шкоду  у частці,  яка  визначена  за  домовленістю між ними або за рішенням
суду.
     5. Обов'язок осіб,  визначених частиною першою  цієї  статті, відшкодувати шкоду,  завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття.  Після досягнення повноліття особа може   бути зобов'язана  судом  частково  або  в  повному  обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров'ю потерпілого,  якщо вона має достатні для цього кошти, а  особи,  які визначені   частиною   першою   цієї   статті,   є неплатоспроможними або померли.
     Стаття 1179. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою
     1. Неповнолітня   особа   (у   віці   від   чотирнадцяти   до вісімнадцяти  років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
     2. У  разі  відсутності   у   неповнолітньої   особи   майна, достатнього   для  відшкодування  завданої  нею шкоди,  ця  шкода відшкодовується в частці,  якої не вистачає,  або в повному обсязі її  батьками (усиновлювачами)  або  піклувальником,  якщо вони не доведуть,  що  шкоди  було  завдано  не  з   їхньої  вини.   Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі,  який за законом здійснює щодо  неї   функції  піклувальника,   цей   заклад   зобов'язаний відшкодувати  шкоду  в  частці,  якої  не вистачає,  або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
     3. Обов'язок батьків (усиновлювачів), піклувальника, закладу, який   за  законом  здійснює  щодо неповнолітньої  особи  функції піклувальника,  відшкодувати шкоду припиняється  після  досягнення
особою,  яка завдала шкоди, повноліття або коли вона до досягнення повноліття стане власником майна, достатнього  для  відшкодування шкоди.
     Стаття 1180. Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою  особою після набуття нею повної цивільної  дієздатності
     1. Шкода,  завдана  неповнолітньою  особою  після набуття нею повної  цивільної  дієздатності,  відшкодовується   цією   особою самостійно на загальних підставах.
     2. У  разі  відсутності  у  неповнолітньої особи,  яка набула повної   цивільної   дієздатності,    майна,   достатнього    для відшкодування  завданої  нею  шкоди,  ця  шкода  відшкодовується в частці,  якої не вистачає,  або  в  повному  обсязі  її  батьками (усиновлювачами)  або  піклувальником,  якщо  вони  дали згоду на
набуття нею повної цивільної дієздатності і не доведуть,  що шкоди було  завдано  не  з їхньої вини.  Обов'язок цих осіб відшкодувати шкоду  припиняється  з  досягненням  особою,  яка  завдала  шкоди, повноліття.
     Стаття 1181. Відшкодування шкоди, завданої кількома малолітніми особами
     1. Шкода,  завдана спільними діями кількох  малолітніх  осіб, відшкодовується  їхніми  батьками (усиновлювачами),  опікунами  в частці,  яка визначається за домовленістю між ними або за рішенням
суду.
     2. Якщо  в момент завдання шкоди кількома малолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо неї функції  опікуна,  цей  заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
     Стаття 1182. Відшкодування шкоди, завданої кількома неповнолітніми особами
     1. Шкода, завдана спільними діями кількох неповнолітніх осіб, відшкодовується ними у частці,  яка визначається  за  домовленістю між ними або за рішенням суду.
     2. Якщо  в  момент  завдання  шкоди  кількома  неповнолітніми особами одна з них перебувала в закладі, який за законом здійснює щодо  неї  функції  піклувальника,  цей заклад відшкодовує завдану шкоду у частці, яка визначається за рішенням суду.
     Стаття 1183. Відшкодування шкоди батьками, позбавленими батьківських прав
     1. Батьки  зобов'язані  відшкодувати шкоду,  завдану дитиною, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав,  протягом  трьох років  після  позбавлення  їх  батьківських  прав,  якщо  вони  не доведуть,  що ця шкода не  є  наслідком  невиконання  ними  своїх батьківських обов'язків.

КОДЕКС УКРАЇНИ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ
Кримінальна відповідальність неповнолітніх
Відповідно до ст.10 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили пошкодження здоров'я, зґвалтування, крадіжку, розбій, злісне чи особливо злісне хуліганство, умисне знищення чи пошкодження державного, колективного майна чи індивідуального майна громадян, що спричинили тяжкі наслідки, а також за навмисні дії, які можуть викликати аварію поїзда.
Якщо суд установить, що виправлення особи, яка у віці до 18 років вчинила злочин без значної суспільної небезпеки, можливе без використання кримінальної відповідальності, він може застосувати до неї примусові засоби виховного характеру, що не є кримінальним покаранням:
а) передача винного під нагляд батьків чи осіб, які їх заступають;
б) передача винного під нагляд громадських організацій чи трудового колективу за їхньою згодою, а також окремих громадян за їхньою згодою;
в) направлення винного у спеціальний навчально-виховний чи лікувально-виховний заклад для дітей та підлітків. Як зазначалося вище, до осіб, котрі не досягли 18-річного віку, не може бути застосована смертна кара; строк позбавлення волі не може перевищувати 10 років. Слід зазначити, що згідно з чинним законодавством (ст. 40 КК) вчинення злочину неповнолітнім е обставиною, що пом'якшує відповідальність.

 Цивільно-правова відповідальність неповнолітніх.

Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за порушення договору, укладеного нею самостійно та договору укладеного за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника.
Однак, якщо в неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть його батьки (усиновлювачі), піклувальники.
Відшкодування шкоди, завданої малолітньою особою.
Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою особою, яка здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що така шкода не є наслідком несумлінного виховання та нагляду за малолітньою особою або ухилення від виховання і нагляду.
Якщо малолітня особа завдала шкоди під час перебування під наглядом навчального закладу, закладу охорони здоров’я чи іншого закладу, що зобов’язаний здійснювати нагляд за нею, а також під наглядом особи, яка здійснює нагляд за малолітньою особоюна підставі договору, ці заклади та особа зобов’язані відшкодувати шкоду, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Якщо малолітня особа перебувала в закладі, який здійснює функції її опікуна, цей заклад зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану нею, якщо не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.
Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов’язані здійснювати нагляд за нею, ці особи зобов’язані відшкодувати шкоду у частинах, які визначені за домовленістю між ними або за рішенням суду.
Якщо неповнолітня особа досягла повноліття, обов’язок батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої особи, яка здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється.
Після досягнення повноліття особа може бути зобов’язана судом відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров’ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а вищезазначені особи є неплатоспроможними або померли.
Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою.
Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.
Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується її батьками (усиновлювачами), піклувальником або закладом у якому перебувала неповнолітня особа, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Батьки (усиновлювачі), піклувальники, заклад, який за законом здійснює щодо неповнолітньої особи функції піклувальника, зобов’язані відшкодувати шкоду до досягнення особою повноліття.
Особа відшкодовує завдану шкоду самостійно після досягнення повноліття або якщо неповнолітня особа стане власником майна, достатнього для відшкодування такої шкоди.
Відшкодування шкоди, завданої неповнолітньою особою після набуття нею повної цивільної дієздатності.
Якщо особа набула повної цивільної дієздатності (наприклад: досягла 18 років, вступила у шлюб) вона відшкодовує завдану нею шкоду самостійно.
Якщо у такої особи не вистачає майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником.
Батьки (усиновлювачі) або піклувальники відшкодовують шкоду завдану неповнолітньою особою, якщо вони дали згоду на набуття нею повної цивільної дієздатності (наприклад: укладання неповнолітнім трудової угоди) і не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини.
Обов’язок цих осіб відшкодувати шкоду припиняється з досягненням особою, яка завдала шкоди, повноліття.
Адміністративна відповідальність неповнолітніх
Під адміністративною відповідальністю слід розуміти накладення на правопорушників загальнообов'язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що зумовлюють для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру.
Основні риси адміністративної відповідальності полягають у тому, що її підставою є адміністративне правопорушення (про­ступок). Притягнення до адміністративної відповідальності — обов'язок державних органів, які є суб'єктами виконавчої вла­ди, їх перелік наводиться в розд. III КпАП України. Суб'єктами адміністративної юрисдикції є також місцеві (загальні) суди (судді).
До винних у вчиненні правопорушення застосовуються адмі­ністративні стягнення, передбачені ст. 24 КпАП України. Поря­док притягнення до адміністративної відповідальності спроще­ний, що створює умови для його оперативного і економічного використання. Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права, в яких наводиться повний пе­релік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених застосовувати їх. До цього виду юридич­ної відповідальності притягаються порушники загальнообов'яз­кових правил (норм), встановлених повноважними суб'єктами. Суб'єктами правопорушень можуть бути фізичні особи — грома­дяни і посадові особи, а за окремі правопорушення — державні службовці (Закон України «Про боротьбу з корупцією»).
Серед суб'єктів адміністративних правопорушень вирізняють­ся так звані спеціальні суб'єкти, тобто ті, які мають певні особли­вості щодо вчинення окремих адміністративних правопорушень або не несуть адміністративну відповідальність на загальних під­ставах. До них належать неповнолітні, іноземні громадяни, війсь­ковослужбовці та працівники міліції, посадові особи, народні депутати, батьки або особи, що їх замінюють, та ін.
Згідно з ст. 13 КпАП України до осіб віком 16-18 років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відпо­відні заходи впливу. Спочатку наведемо визначення поняття «не­повнолітні». Неповнолітні — це особи, які не досягли 18 років, тобто віку, з досягненням якого закон пов'язує настання повної дієздатності. Неповнолітні, які не досягли встановленого в законі віку (14 років згідно з Кримінальним кодексом України та 16 ро­ків згідно з КпАП України), є малолітніми і юридичній відпові­дальності, у тому числі адміністративній, не підлягають, оскільки визнаються нездатними усвідомлювати значення своїх дій і керу­вати ними. До того ж адміністративна відповідальність неповно­літнього може настати тільки тоді, коли 16 років йому виповни­лось саме до моменту вчинення протиправного діяння, а не до вирішення питання про притягнення його до адміністративної відповідальності.
До неповнолітніх віком 16-18 років, які скоїли адміністратив­ні проступки, можуть бути застосовані заходи, передбачені ст. 241 КпАП, а саме:
• зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед по­терпілим;
 попередження;
• догана або сувора догана;
• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому ко­лективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх про­хання.
Заходи впливу мають виховний характер І можуть бути засто­совані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без засто­сування до нього суворішого адміністративного стягнення. У су­купності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суво­рих до суворіших.
Найменш суворим заходом є зобов'язання публічно або в іншій формі вибачитись перед потерпілим. Цей захід орган адміністра­тивної юрисдикції застосовує тоді, коли він дійшов висновку, що неповнолітній визнав неправомірність своєї поведінки, суспільну шкоду скоєного діяння і покаявся в ньому. Публічність вибачен­ня при цьому полягає у здійсненні його не тет-а-тет (тобто непо­внолітній і потерпілий), а у присутності інших осіб.
Питання про форму публічного вибачення вирішує орган ад­міністративної юрисдикції з урахуванням усіх обставин справи і побажань потерпілого.
Попередження — суворіший захід виховного впливу, що по­лягає в усному оголошенні органом адміністративної юрисдик­ції офіційного від імені держави осудження неповнолітнього правопорушника і його поведінки, яка виявилась у скоєнні ад­міністративного проступку, що не становить значної суспільної небезпеки.
Догана або сувора догана є заходами морально-психологічного впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників у разі систематичного невиконання ними встановлених правил пове­дінки і скоєння правопорушень, що свідчать про формування анти-суспільної установки. Догана або сувора догана є жорстокішими заходами стягнення, ніж попередження неповнолітнього. Вони супроводжуються офіційним від імені держави суворим засуджен­ням неповнолітнього правопорушника і скоєного ним діяння.
Передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, складається з накладення на вказаних осіб ор­ганом адміністративної юрисдикції зобов'язання з посилення ви­ховного впливу на неповнолітнього правопорушника: здійснення культурно-виховних заходів; роз'яснювальної роботи; система­тичного контролю поведінки неповнолітнього та ін. Під особами, що замінюють батьків, розуміються усиновителі, опікуни і піклу­вальники.
Передавати неповнолітнього правопорушника під нагляд бать­кам або особам, що їх замінюють, доцільно лише в разі їх згоди і здатності забезпечувати нагляд і відповідний виховний вплив на неповнолітнього. Бажання і згода останнього при цьому не вра­ховуються.
Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд педа­гогічному або трудовому колективу означає накладення органомадміністративної юрисдикції на відповідний колектив з його (коле­ктиву) згоди зобов'язання здійснювати на неповнолітнього вихов­ний вплив і контролювати його поведінку. По суті, це довіра педа­гогічному або трудовому колективу неповнолітнього, якого вони знають за спільною роботою або навчанням і за поведінку якого беруть на себе зобов'язання. Таким колективом може бути, напри­клад, педагогічний колектив школи, де навчається неповнолітній, або трудовий колектив підприємства, де він працює. При цьому орган адміністративної юрисдикції, який розглядає справу про правопорушення неповнолітнього, повинен бути впевнений у мо­жливостях позитивного впливу такого колективу на неповноліт­нього правопорушника, що передається під нагляд колективу.
Передання неповнолітнього правопорушника під нагляд окремим громадянам складається з покладення на них обов'язків з виховання піднаглядного і контролю за його поведінкою. Цей захід накладається тільки за згодою громадян, яким передається неповнолітній і які добре зарекомендували себе на педагогічній роботі або в іншій сфері суспільне корисної діяльності.
Недопустиме передання неповнолітнього правопорушника бать­ку або матері, що позбавлені батьківських прав, а також батькам або іншим особам, що за рівнем культури і характером своєї по­ведінки не здатні позитивно впливати на нього.
Кодексом про адміністративні правопорушення встановле­но, що до адміністративної відповідальності притягаються осо­би, яким на момент скоєння правопорушення виповнилось 16 років. Справи про такі правопорушення уповноважені роз­глядати комісії в справах неповнолітніх при виконавчих ко­мітетах місцевих Рад. Ці органи керуються в своїй діяль­ності Положенням про комісії в справах неповнолітніх від 26 серпня 1976 р. з наступними змінами і доповненнями.
Коло справ про адміністративні правопорушення, які розглядаються комісіями, можна поділити на певні групи: 1) справи про суспільне небезпечні дії, вчинені особами до досягнення 16-річного віку: 2) правопорушення, скоєні осо­бами віком від 16 до 18 років (крім справ про злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, на­родного дружинника, військовослужбовця); 3) скоєння дрібного розкрадання державного або громадського майна,дрібного хуліганства, порушення правил дорожнього руху, правил придбання, зберігання і користування вогнепальною зброєю і боєприпасами. Остання група справ розглядається комісіями лише тоді, коли вони передаються їм органами внутрішніх справ або судами, яким згідно з законом підвідом­чі перелічені види правопорушень. Якщо такі правопорушен­ня вчиняють неповнолітні віком до 16 років, відповідаль­ність за них несуть батьки або особи, які їх замінюють.
Окремою групою можна виділити справи про інші анти­громадські вчинки неповнолітніх, які не вважаються адміні­стративними правопорушеннями, однак свідчать про певні відхилення від нормального розвитку підлітка, наприклад, не­належна поведінка в школі, на вулиці, в інших громадських місцях, що часто межує з хуліганськими проявами; бродяж­ництво, жорстоке ставлення до ровесників, грубе поводження з учителями та однокласниками, жебрацтво, втеча з дому. Сюди можна віднести і аморальні вчинки: ранні статеві зв'яз­ки, захоплення азартними іграми, що свідчить про погляди і звички, які з часом можуть призвести до злочину.
Комісії розглядають також матеріали про неповнолітніх, які ухиляються від навчання або роботи. Вони з'ясовують причини такої поведінки, працевлаштовують неповнолітніх або скеровують на навчання.
Як свідчить практика, найчастіше комісії розглядають справи про дрібне розкрадання державного або громадського майна, яке виражається у побитті скла в автомашинах або приміщеннях, псуванні телефонів-автоматів, крісел в поїздах • та ін.; дрібне хуліганство і дрібну спекуляцію; розлиття спирт­них напоїв у громадських місцях або появу в них в нетвере­зому стані; азартні ігри (гра в рулетку і карти).
У разі передання неповнолітнього під нагляд батькам, особам, що їх замінюють, педагогічному або трудовому колективу орган адміністративної юрисдикції не встановлює термінів нагляду. Однак на практиці нагляд вказаними особами здійснюється, як правило, щонайменше рік.
У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відпо­відальності на загальних підставах. Згідно з Кодексом про кримі­нальні порушення України до таких правопорушень належать:
• незаконне виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);
 викрадення чужого майна (ст. 51);
• порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1 і 2 ст. 130);
• дрібне хуліганство (ст. 173);
• стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);
• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівни­ка міліції, члена громадського формування з охорони громадсько­го порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

• порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, хо­лодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).
Сімейний кодекс України (витяг)
Стаття 150. Обов’язки батьків щодо виховання та розвитку дитини Батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов’язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов’язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
 Стаття 152. Забезпечення права дитини на належне батьківське виховання Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом. Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов’язків щодо неї. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій. Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років. 
Стаття 154. Права батьків по захисту дитини Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. 
Стаття 180. Обов’язок батьків утримувати дитину Батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. 

Стаття 199. Обов’язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

LinkWithin

Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...